Шановні внутрішньо переміщені особи! Половина з вас вже втомилася чекати “милості від чиновної влади” і має надію стати справжніми переселенцями, тобто людьми, які  внаслідок втрати “малої батьківщини” у воєнне лихоліття вибрали нове місце проживання, облаштувалися в ньому, хочуть мати постійне і безпечне  з усіх точок зору житло і спокійно розбудовувати своє життя на материковій Україні.

 

Саме для вас ми розробили проект Закону про компенсацію для ВПО за втрачене житло. І саме вас «смотрящіє» хочуть позбавити такого права.  Втрачене житло – це не тільки те, що зруйноване чи пошкоджене внаслідок воєнних дій, це теж ціле житло, яке недоступне для

вас ні зараз, ні в найближчому майбутньому за причини війни. В основу законопроєкту  будо закладено ідею викупу державою у ВПО того житла, що залишилося на окупованій території. Гроші від викупу  мають перераховуватися через уповноважений банк виключно на придбання житла  – тобто, на будівництво нового або ремонт вторинного житла, або реконструкцію того, що поруч, під ваші потреби.

Питання – а де держава візьме кошти – розрішиме. Грошей обертається в державі багато, міжнародні організації дають благодійних коштів не просто багато, а дуже багато. Якщо державою керують мудрі державні мужі, то вони можуть прийняти рішення про випуск цінних паперів, наприклад, облігацій під внутрішню позику, передусім, у банків і пустити їх на житло для ВПО. Було б бажання.  Бажання у деяких депутатів є. Але на заваді стали інші депутати ( як не дивно,  з Донбасу теж),  і, звичайно, Кабмін, частина міністерств якого не пропускає цього закону без такого спотворення, що змісту самого первісного закону вже не впізнати.

Після двох кіл «ходіння по муках» ми свого законопроєкту не впізнали: житлова нерухомість підмінена просто «втраченим майном», ВПО вже не згадуються, а є «постраждалі» , під  маскою яких можна «облагодетельствовать» будь-кого, про викуп і гадки немає. Все на поталу тим багатеньким монстрам, що хочуть вирвати у  держави кошти на «заводи, пароходи, асфвльтовані надсучасні контрабандні траси до Росії і килими з сервізами». Це перше, що спадає на думку, коли читаєш понівечений закон, з якого «разом з водою виплеснули і дитину».

ЩО треба робити? Писати листи на Верховну Раду, Кабмін, на Президента, на своїх довірених депутатів, щоб повернути до сутності закону: 1) нерухоме майно, передусім, житло; 2) компенсацію (викуп) від держави за його втрату; 3) швидкість вирішення питання житла для ВПО; 4) прийняти запропоновані нами в законі механізми запобігання корупції та розкрадань.

Наш коментар на останню версію законопроекту пропонуємо Вашій увазі. Висновки робіть самі. Якщо Ви згодні з нашою авторською постановкою питань, то надсилайте листи  якомога більше тим, від кого залежить його справжній зміст.

Закон перебуває у Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Коментарі до фінального тексту Закону України про захист права власності та речових прав осіб, потерпілих внаслідок  збройної агресії

 

  1. З тексту останнього варіанту цього закону повністю вилучена компенсація за житлову нерухомість постраждалих осіб, що залишена на окупованій/анексованій території України.  Відповідно до цього змінено також визначення поняття «втрачене майно» (ст. 1.1), де не фігурує житлова нерухомість на непідконтрольних територіях, до якої постраждалі особи не мають доступу. Отже, назва закону не відповідає його змісту, бо протизаконно звужує право власності і речові права громадян і порушує  ст. 22, 39, 41 та 56 Конституції України. Так само, згідно із зазначеним у законі, ВПО, що втратили житлову нерухомість через  окупацію/анексію, не можуть вважатися потерпілими особами; отже, вони не мають право на реституцію або компенсацію втраченого майна, до якого вони не мають доступу.
  2. З переліку джерел фінансування компенсації (ст. 6) виключений випуск цінних паперів під гарантію державного погашення. В умовах дефіциту коштів, який зріс через карантинні обмеження і економічний спад, коли навіть передбачені бюджетом соціальні витрати різко скоротилися,  фінансування через бюджет є практично нереальним.
  3. Натомість, закон у такому вигляді містить багато корупційних ризиків а саме.
    • Згідно із ст. 12.1 компенсація пошкодженого або зруйнованого майна може здійснюватися ПОВТОРНО, тобто більше одного разу, а можливо і необмеженої кількості разів (у законопроєкті кількість це не уточнюється). У ст. 14.4 згадується також про важливу перепону при обстеженні – неможливість доступу відповідних комісій до пошкодженого чи зруйнованого майна – і можливість документування за наявними матеріалами. Йдеться також про такі перешкоди у обстеженні як загроза життю і здоров’ю відповідних осіб (ст. 14.5). В результаті відкриваються можливості для зловживань та корупційних схем.
    • У законі не прописаний механізм визначення компенсації за рухоме майно (втрачений, пошкоджений чи знищений автотранспорт тощо) і бізнес. Нами пропонувалося вирішувати ці питання у судовому порядку (рухоме майно – шляхом позовного провадження, бізнес – у господарському суді). Вирішення цього питання призначеними комісіями з обстеження та комісіями з надання компенсації (які створюються у непрозорий спосіб шляхом призначення) відкриває необмежені можливості для корупційних дій.

 

Таким чином, запропонований остаточний варіант законопроєкту  суперечить Конституції України, Керівним принципам ООН (54 сесія, п. 9d, 1998) з питань внутрішнього переміщення осіб всередині країни, не відповідає вимогам українського та міжнародного  законодавства, не здатний пройти антикорупційну експертизу, а отже, у такому варіанті не може бути поданий на розгляд до Верховної Ради.

 

Що стосується поданих на проєкт закону коментарів, то маємо зауваження стосовно доповнень ГО «Врятування Широкине», а саме.

Пропозиція зазначеної організації (п. 4) : До  розділу 4. Стаття 5. Строки позовної давності. Пункт 2, викласти в такій редакції: «Зупиняється і переривається перебіг строку позовної давності до закінчення терміну військових дії і встановлення миру і безпечного доступу до нерухомості, майна.» Виділена червоним  частина не має чіткого визначення і може довільно  трактуватися (до прикладу, це актуально під час подій на кшталт нинішнього «повного і всеосяжного перемир’я»). На наш погляд, відлік строку позовної давності має спиратися на юридичне оформлення закінчення війни між Україною і Росією.

 

Заливна Лариса

Ковальова Алла